 |
ТІНЬКОВ
ІВАН ВОЛОДИМИРОВИЧ 18.04.1991- 6.06.2022 31 рік, заступник командира мотопіхотної роти з морально-психологічного забезпечення 21-го окремого батальйону «Сармат» 56-ї окремої мотопіхотної Маріупольської бригади, молодший лейтенант Збройних сил України. Випускник Ліцею міжнародних відносин №51 2007 року. Героїчно загинув 6 червня 2022 року в селищі Піски Донецької області. |
З початком повномасштабної війни вступив до місцевої ТРО та брав участь в обороні рідної Київщини. Після того, як окупантів витиснули з цього напрямку, вирішив продовжити боротьбу та поповнив лави Збройних Сил України.
«Хоробрий, відважний, мужній і сміливий, він ніколи не боявся перешкод. Іван віддав своє життя за незалежність, свободу нашої країни, своєї родини та дитини, народження якої він так і не побачив. Він був вірним військовій присязі. У бою за нашу Батьківщину виявив стійкість, героїзм і мужність», – написала про Івана його дружина Олександра.
Виконуючи бойове завдання та рятуючи життя побратима, отримав смертельні поранення внаслідок ворожого мінометного обстрілу.
Поховали Івана на Рогозівському цвинтарі міста Бориспіль Київської області. Залишилися батьки Володимир і Світлана, дружина Олександра, син Антон, який так і не побачив тата, а також інші рідні, друзі та побратими.
| Учителі та однокласники запам’ятали Івана Тінькова дуже добрим, щирим і життєрадісним, усебічно розвиненим: навчався гри на скрипці, захоплювався музикою, історією, професійно займався плаванням, навіть паркуром.
Інтелігент, завжди вишукано одягнений, Ваня мав беззаперечний авторитет серед однокласників та вчителів. Дівчата вважали його найпривабливішим хлопцем у ліцеї. Вчився дуже добре, але оцінки для нього були неважливі. У 2012 році закінчив Київський національний університет імені Т.Г. Шевченка, де навчався в Інституті міжнародних відносин на факультеті міжнародної інформації. |
 |
 |
На дошці Пам’яті українських Героїв Інституту міжнародних відносин КНУ є спогади про Івана завідувача кафедри міжнародних медіакомунікацій і комунікативних технологій ННІ міжнародних відносин Сергія Даниленка: «Іван був із тих студентів, які запам’ятовуються, із якими можна дискутувати на рівних, ділитися досвідом.»
«Іван ніколи не боявся жодних життєвих викликів. Він кандидат у майстри спорту з плавання, цікавився американським футболом, – поділився спогадами про друга Артем Фомін. – Ми були однокласниками. Разом вступили до Інституту міжнародних відносин КНУ. Ні в школі, ні в університеті він не гнався за відмінними оцінками. Але мав широке коло інтересів, хорошу пам’ять, жагу пізнавати нове й завжди докопуватися до істини. Напевно, усе це давало такий результат, що він ніколи не мав проблем із навчанням. Його поважали однокурсники й викладачі. Був чесним, мав добре й хоробре серце. Із початком повномасштабного вторгнення рф на нашу землю, покинув престижну роботу в американській ІТ-компанії й пішов захищати свою сім’ю», – сказав Артем. |
 |
Злою іронією вважають його друзі те, що Іван – випускник Інституту міжнародних відносин, але змушений був узяти до рук зброю, бо ординська голота не знає мови жодної дипломатії.
Артем, двоюрідний брат Івана розповів: «Він точно усвідомлював, на яку втрату йде. Він обрав такий шлях. Рідним сказав, що не зможе дивитися в очі своїй дитині, якщо та запитає: «Що ти, тату, робив, коли була війна?» На превеликий жаль, Іван не зможе розповісти своєму синові, що з перших днів повномасштабного вторгнення росії в Україну поповнив лави територіальної оборони, що воював на Сході України, де разом із побратимами захищав рідну землю від загарбників. Його життя обірвали ворожі мінометні обстріли під час виконання бойового завдання. Але Антон буде знати, що його тато Герой, який віддав життя за мирне небо над Україною, за те, щоб українські діти могли народжуватися й зростати у вільній та успішній країні. ПАМ’ЯТЬ, ЧЕСТЬ І СЛАВА ГЕРОЮ! |
