Пилип Орлик (1672-1742) – видатний державно-політичний діяч, гетьман України (1710-1742).

Народився П. Орлик у с. Косут Ошмянського повіту на Віленині (Литва). Походив з давнього чеського баронського роду, одна із гілок якого свого часу осіла в Речі Посполитій.

У ранньому віці Орлик поховав батька, що загинув у польсько-турецькій війні. І його навчанням займалася мати. Пилип був дуже працьовитою і старанною дитиною, закінчив школу, Києво-Могилянську академію і став працювати кафедральним писарем у Київській митрополії. В академії Пилип Орлик навчився в логічній, ясній формі складати листи, меморіали, звернення та маніфести. За оцінками сучасників, він був обдарований від Бога письменницьким хистом. Крім рідної мови Орлик знав латину, грецьку, французьку, німецьку, шведську, польську та російську мови.

Пилип зумів проявити себе, як освічений молодий інтелігент, на що й звернув увагу гетьман Іван Мазепа і призначив його генеральним писарем Війська Запорозького. Ця посада була найвпливовішою в Раді правлячої генеральної старшини, своєрідному кабінеті міністрів при гетьмані.

Орлик виконував важливі дипломатичні доручення гетьмана у його таємних зносинах з антиросійською польською верхівкою. А після смерті Мазепи у 1710 р. П. Орлика обрали гетьманом, як людину, що найбільш відповідала вимогам української політики того часу. У день виборів було проголошено державну Конституцію, яка називалася «Пакти й Конституції законів і вольностей Війська Запорозького» або так звана «Конституція Пилипа Орлика».

Документ складався з 16 параграфів, в яких розглядалися питання кордонів, виборчого права, панівної релігії, статусу Києва та Запорізької Січі, а також фінансові, економічні, військові та інші питання. Визначальною рисою Орликової Конституції, яка, власне, робить її однією з найдемократичніших серед усіх тогочасних подібних державних актів, є пункти, що обмежували гетьманську владу на користь старшинської ради – своєрідного козацького парламенту, до якого мали увійти не лише генеральна старшина й полковники, а й представники Запорожжя та полків – від кожного по одній заслуженій особі.
Важливою особливістю, що відрізняла її від звичайних гетьманських статей і робила подібною до пізніх європейських конституцій, було те, що вона укладалася не між гетьманом і монархом (протектором української держави), а між гетьманом та козацтвом, яке виступало від імені всього українського народу.

Продовжуючи справу, розпочату І. Мазепою, П. Орлик уклав союзний договір зі Швецією та Кримським ханством, а також домігся того, що восени

1710 р. Туреччина оголосила війну московській державі.

Навесні 1711 р. П. Орлик на чолі 16-тисячного війська та з невеликим татарським військом розпочав наступ на Правобережну Україну. Українське населення радо вітало гетьмана і здавало без бою міста, до яких приходили козацькі війська. Правобережні полки визнавали владу П. Орлика і переходили на його бік. На Лівобережжі розпочались масові народні виступи проти московської адміністрації.

На початку липня 1711 р. московська армія, що вирушила назустріч військам П. Орлика, була оточена турецькими та татарськими військами, а вже

12 липня 1711 р. в Яссах був підписаний Прутський мирний договір між московською армією на чолі з Петром Першим та силами союзної коаліції, до якої входили турецький султан, кримський хан Девлет-Гірей II, король Швеції Карл XII, гетьман Пилип Орлик та кошовий Кость Гордієнко.

Протягом 1711-1714 рр. П. Орлик намагався утворити нову антимосковську коаліцію, але без успіху. У 1714 р. на запрошення Карла ХІІ П. Орлик переїхав до Швеції, 1720 р. – до Німеччини, а згодом – до Франції. З 1722 р. П. Орлик на вимогу турецького уряду оселився в Салоніках (Греція). З 1734 р. він жив у Буджаку, пізніше у Молдові. Шукаючи підтримки у різних європейських держав, гетьман неодноразово порушував питання про допомогу у справі відновлення української державності.

До кінця своїх днів П. Орлик залишався вірним своїй меті. В останньому листі до французького канцлера Флері (30 серпня 1741 р.) він стверджував, що ніколи не перестане шукати всіх легальних способів, щоб „заявляти мої права і права моєї нації на Україну”.

Помер Пилип Орлик 24 травня 1742 року у Молдавії, в Яссах (нині – в Румунії), де свого часу знайшов вічний спокій його великий попередник – гетьман Іван Мазепа (м. Галац, Румунія).

З сайту  http://children.kmu.gov.ua

Пам’ятник Пилипу Орлику на вулиці Пилипа Орлика в м.Києві